Чи справді олігархи вже «сушать сухарі»?

Чи справді олігархи вже «сушать сухарі»?

Нещодавно український олігарх-мільярдер Рінат Ахметов купив будинок вартістю 200 мільйонів євро на Французькій Рив’єрі. Вілла де Седрес – вілла із площею у 18 тисяч квадратних футів, розташована на узбережжі, датується 1870 роком і колись була домівкою короля Бельгії Леопольда II. Цей епатажний вчинок став далеко не першим для українських олігархів, які теж мають різного роду майно за межами України.

Такі речі дуже обурили українців, які прекрасно розуміють, яким чином ці багатії стали тим, ким вони є, і яким чином вони «заробили» ці шалені гроші. Користувачі соцмереж не забули і про передвиборчу обіцянку президента Володимира Зеленського боротись із українським олігархатом. Проте його заява, як ми бачимо, виявилась порожнім звуком.

То що таке українські олігархи, як із ними боротись і чи зможе їх подолати чинна влада? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, директор соціальної студії «Український барометр» Віктор Небоженко та політтехнолог Андрій Золотарьов.

Той факт, що у Ахметова є гроші, не дивний. Але що за цим стоїть?

Олег Соскін:

Насправді все доволі просто. Рінат Ахметов діє під прикриттям найвищої правлячої групи РФ. Є версія, і вона абсолютно має право на існування, що він є таким собі генеральним менеджером ФСБ чи раніше КДБ. У молодому віці Ахметов  був дуже потужним картярем. Так би мовити, легенда розповідає, що він відповідав за  «общаки» злодіїв у законі в СРСР. А там завжди були підконтрольні так звані «цеховики».  Ахметов є дуже талановитою людиною, треба віддати йому належне, у нього справді феноменальна пам’ять, мабуть саме зорова. Він також може добре прораховувати різні варіанти, тому він просто неперевершений картяр. Його нібито «запускали» у різні багаті курорти, наприклад Сочі, де він повністю «роздягав» місцевих «цеховиків», які працювали під прикриттям злодіїв у законі, відтак Ахметов був дуже потужною машиною для витягування грошей. Зрештою, він таким і залишився. В цьому і полягає його унікальність і саме тому його ніхто не чіпає.

Олігарх пов’язаний із найвищими колами людей, які працювали у КДБ, тому жоден із президентів не міг йому нічого вдіяти. Він був досить близьким до Кучми і він же поставив Януковича на посаду. Ахметов порадив його Леоніду Даниловичу і після вбивства Брагіна той завів у гру спочатку Ахметова, а потім і самого Януковича. І от зараз Януковича немає, а в донецького олігарха все чудово.

Є чимало підстав думати, що і Порошенко був з ним у долі. Але зараз, очевидно, Ахметову сказали виводити гроші з України, а найкращий спосіб для цього – елітна нерухомість у Європі. Мова йде про десятки мільярдів доларів.

Віктор Небоженко:

Це свідчить про кінець олігархату в Україні

Справа в тому, що ще з самого початку, у 1991-му році, Рінат Ахметов «підім’яв» під себе важку і вугільну промисловість Донбасу. Він використав владу місцевих регіоналів та олігархів та свій економічний менеджмент. Саме ці речі є неприйнятними для Заходу, де таке називають  кримінально-олігархічним капіталізмом, яскравим представником якого і є Ахметов.

Я це веду до того, що справа не в тому, що Рінат заробив шалені мільярди доларів на зв’язку кримінального бізнесу та влади в державі, а у тому, що це свідчить про кінець олігархату в Україні. Грубо кажучи, якщо Ахметов завтра піде, то інший такий не займе його місце. Я так вважаю тому, що у нас війна, а сама економіка є розваленою саме завдяки тим же олігархам. Тому мені здається, що зараз вже закінчується період олігархічного правління в Україні і Ахметов наприкінці своєї «роботи» демонструє зароблені гроші. 20 років експлуатації як влади в Україні, так і економіки, давали найсильнішу формулу заробітку грошей у світі. Ніякий західний бізнес із нею не може зрівнятись, ніде такого немає.

Андрій Золотарьов:

В принципі, тут дуже і немає чому дивуватись. Інші українські олігархи керуються пуританською етикою. Вони не керуються протестантськими ідеями, бо ці шалені гроші, можна сказати, звалились на них із небес, вони їх не заробляли. Макс Вебер це описав у своєму творі «Протестантська етика та дух капіталізму», де він аналізував фактори, чому протестантські країни виявились більш економічно спроможні.

Той же Віктор Пінчук є власником менш дорогої, але все ж дуже дорогої нерухомості у Лондоні і таких прикладів дуже багато. Ми також пам’ятаємо про сумнозвісного забудовника Максима Микитася, який першим в Україні придбав елітне авто Labmorgini uCoz. Це, звісно, не ті масштаби, не будинок короля Леопольда, але вкладати гроші в авто, яке через два роки подешевшає щонайменше удвічі, є нездоровим.

Такі намагання демонструвати солодке життя свідчать про те, що українські олігархи, по-перше, не патріотичні, по-друге – для них Україна – це лише ресурсна територія, заселена аборигенами, яких можна безкарно грабувати. Вони тут працюють вахтовим методом: приїжджають сюди заробляти гроші, а їхні рахунки, статки і власність залишається за кордоном. Якщо твоє майно знаходиться за межами України, то ти вже однією ногою там. Хоча ЗМІ Ахметова нам ще 10 років тому показували, як він вкладає гроші у соціальні об’єкти, це не скасовує той факт, що для них Україна залишається лише ресурсною територією.

Чому жодна влада в Україні не боролась із олігархами?

Олег Соскін:

А чого б це їм боротись? Вони самі платять «данину» олігархам. Україна – це держава бандократії. Країна стаціонарного бандита Кучми, який і є головним організатором цих усіх процесів, які породили комуністично-КДБістських бандитів найвищого рівня. Як він міг пиляти дерево, на якому сам і сидів?

Тому і досі на чолі країни стоять такі ж розбійники-бандити. Їх курують найвищі кола КДБ, який також покриває всіх злодіїв у законі. От саме Леонід Кучма дав їм усім життя через свій «зміїний інкубатор». Всі, хто зараз правлять Україною, так чи інакше є «вилупками» Кучми. Як може дракон відрізати власні голови?

Віктор Небоженко:

Це те, про що я вже говорив. Формула божевільних прибутків Ахметова й інших українських олігархів полягає в тому, що вони нейтралізували владу через бізнес, а потім збільшували його саме за рахунок влади, а не за рахунок ринкової конкуренції. Тому вся влада завжди була у руках самих олігархів. Якщо розділити владу і бізнес, то таких грошей не буде. Українські політики виконували роботу зі створення монополій для невеличкої жменьки бізнесменів.

Андрій Золотарьов:

Будь-яка влада в Україні призначалась тими ж олігархами. Для того, щоб стати банальним депутатом Верховної Ради, необхідно пройти «контрольно-пропускний пункт» у наших олігархів. Окремі винятки є, але вони не змінюють тенденцію. Українська олігархія – це коли у руках однієї людини поєднується фінансова, економічна, політична і медійна влада. Тому тут не варто дивуватись, адже політики і партії є політичними відділами фінансово-олігархічних груп.

Саакашвілі постійно наголошує, що, коли прийшов до влади у Грузії, то націоналізував статки місцевих олігархів. Наскільки можливий такий сценарій в Україні?

Олег Соскін:

Треба формувати інтелектуальну націонал-патріотичну, право-консервативну християнську громадську  силу

Є приклади не лише Міхеіла Саакашвілі і Грузії. У нас такий сценарій теж можливий, але для цього треба формувати нормальну свідому та інтелектуальну націонал-патріотичну, право-консервативну християнську громадську  силу. У ній має бути і політична складова, і бізнесова, і соціальна. Також для цього необхідний інтелектуальний вождь. Тоді цим «драконам» можна усі голови відрізати і змінити все за півроку. Треба переграти бандократичний мозок, центр якого знаходиться у Москві.

Віктор Небоженко:

Теоретично такий розвиток подій в Україні можливий, але не із сучасним президентом, а з наступним. Справа в тому, що джерела заробітку для олігархів в Україні закінчуються. Вони «вичавили» з України сотні мільярдів доларів і в економіці для них просто вже нічого не залишилось.

Ще один фактор – це війна. Олігархи не люблять війни, вони полюбляють експлуатувати мирну і тупу країну. Під час війни держава починає концентруватись і їм робиться незручно. Вони не можуть «дерибанити» держбюджет, бо він мусить іти на укріплення обороноздатності країни.

Тому, швидше за все, усі ці олігархи будуть поступово тікати з України. Щоправда не тому, що переможе Конституція України і закони, а тому, що більше нічого взяти з бюджету. Тут напрошується висновок, що така поведінка Ахметова є абсолютно логічною. Він легалізовує власні гроші і доводить, що він один із найбагатших людей Європи. Будинок за 200 мільйонів євро купується не для того, аби там жити, а для того, щоб увійти у «клуб» найбагатших людей Європи, але при цьому піти з України.

Андрій Золотарьов:

Як казав покійний  пан Плющ, порівнюють те, що порівнюється. Грузинські олігархи – це наші діячі районного масштабу. У Грузії проживає 4 млн. жителів,  це менше, ніж зараз є у Києві. Хто там був серед олігархів, Іванішвілі? Він майже волоцюга у порівнянні з Ахметовим, Коломойським чи Пінчуком. На жаль, жодна із пострадянських країн не може у цьому зрівнятись із Україною. Ми є прикладом, де кілька олігархічних систем контролюють державу.

Для того, щоб це побороти, має бути адекватне монопольне законодавство. У нас би не було жодного олігарха, якби воно працювало. Але і антимонопольне право у нас теж належить тим же олігархам. Також мала би бути чітка робота правоохоронних органів, а вони у нас є, фактично, охоронцями великого базару, яким теж керують олігархи. Сюди ж можна віднести і закон про виведений капітал. Чому його 9 місяців тому анонсував Зеленський, але я про нього зараз нічого не чую? Це антиолігархічний закон, про нього говорять вже 10 років, але ніхто нічого не зробив.

Володимир Зеленський обіцяв деолігархізацію, коли йшов до влади. Чи вдасться йому «наступити на хвіст» олігархату?

Олег Соскін:

Єдиний, із ким його група ще бореться, це, все-таки, із Петром Порошенком, який теж є олігархом. З усіма іншими він домовився або на умовах партнерства, як із групою Коломойського, або на умовах мирного співіснування, як із Рінатом Ахметовим. Із Пінчуком у Зеленського такий собі позитивний нейтралітет, з Фірташем у них потужне партнерство. Тому єдиний, із ким ворогує Зеленський – це Порошенко. Але ця боротьба не «до крові» і не «на смерть». Звідси й висновок, що ні з ким боротись Володимир Зеленський не буде.

Віктор Небоженко:

Оскільки наша влада (влада Зеленського у тому числі) залежить від олігархів, то, звісно ж, вона не зможе боротись із тими, від кого залежить. Якби навіть найгірша, неефективна, нікчемна і чиновницька влада в Україні була окремо  від олігархату, тоді вона могла б на нього впливати. А зараз вона приблизно на 80% підкоряється їм. Якщо навіть завтра сам Зеленський захоче боротись із цим, то олігархи просто позбудуться його і чинного Офісу Президента.

Тому перше, що треба зробити, це відділити владу від олігархів, які відкривають рахунки міністрам, надають їм літаки тощо. З цього моменту навіть найталановитіший реформатор стає залежним від олігархів. Вони тратять гроші не на організацію бізнесу, як в усьому світі, а на підкуп влади.

Андрій Золотарьов:

У Зеленського може скластись ситуація, коли він буде просто вимушений так зробити, але я не впевнений, що йому це вдасться. Усі президенти, коли йшли до влади, прекрасно і солодко говорили про боротьбу з олігархами, але коли вони отримували свої посади, відразу ж самі із ними починали домовлятись і опиратись на їхні ресурси. Янукович намагався стати єдиним олігархом, але його швиденько «з’їли». З таких самих міркувань із ними намагався гратись Порошенко, але у нього теж нічого не вийшло.

Роман Гурський, ІА «Вголос»

Всі матеріали на сайті захищені
згідно законодавства України