Леонід Радзиховський (журналіст): Росія не зможе повернути Донбас на своїх умовах, але у Путіна ще є два варіанти

Леонід Радзиховський (журналіст): Росія не зможе повернути Донбас на своїх умовах, але у Путіна ще є два варіанти

В українських медіа та соцмережах активно обговорюють скандальне інтерв’ю колишнього помічника президента РФ Володимира Путіна, Владислава Суркова. Головний куратор "невизнаних республік" та "проекту "Новоросія", провівши місяць в "медитації", в цинічній та людиноненависницькій формі наговорив все, що думає про Україну, українську націю та перспективи "мирного врегулювання" на Донбасі.

Втім, російський публіцист Леонід Радзіховський вважає, що, попри всю гостроту, слова Суркова варто сприймати саме як його персональну позицію, а не як елемент політичної гри. Адже Сурков залишився поза вертикаллю прийняття рішень на "українському напрямі", а його "проекти" вже давно не відповідають реаліям українсько-російського конфлікту.

Я не вважаю, що Сурков залишається якимось "таємним" активом Кремля. Ці ігри нікому не потрібні, Сурков справді пішов у відставку а українським напрямком тепер, як відомо, займається Дмитро Козак (заступник голови адміністрації президента РФ, - "Апостроф"). І інтерв'ю Чеснакову (Олексій Чеснаков, російський політолог, людина з команди Суркова, - "Апостроф") — це власна позиція Суркова.

Взагалі, варто менше дослухатися до натяків, символів і навіть не надто придивлятися до прізвища "відповідального за Україну". Значення Суркова, Козака чи будь-кого іншого сильно перебільшують. Звертати увагу потрібно на прості речі — на конкретні пропозиції російського керівництва. Адже політику Росії щодо України не визначав Сурков і не визначає Козак. Її визначає одна-єдина людина — Володимир Путін.

Реалії сьогодення наступні. Ніякого "проекту Новоросія" вже не існує, він був закритий ще в 2014 році, і закритий абсолютно безвідносно до того що хоче і що думає Путін. По-факту, Путін не ідіот і не релігійний фанатик, він - прагматичний політик. В 2014 він зіткнувся з опором, і навіть просто очікуванням опору з боку Східної України — тобто саме тих областей, які мали б бути у складі "Новоросії". Тоді Путін зрозумів, що вони не горять бажанням бути в складі Російської Федерації. І все, після цього проект "Новоросія" був закритий. І тепер немає значення, що він думає про Україну і українців, є така держава чи немає, є такий народ чи ні. Бо важливі не думки і позиції, а вчинки. Бо наштовхнувшись на опір в 2014 році, Путін окопався в Донбасі, де населення дійсно підтримувало Росію.

Щодо проекту "ЛДНР", то він з самого початку був тупиковим. Бо вже очевидно, що включення Донбасу до складу України на тих умовах, яких хоче Росія — не буде. А отже, залишається 2 варіанти. Збереження статусу кво в повному обсязі — з перестрілками, або збереження статусу-кво зі встановленням "режиму тиші". І насправді у встановленні режиму тиші зацікавлені обидві сторони — і Володимир Путін, і Володимир Зеленський. Адже від перестрілок, в яких гине 3-5 людей Путін ніякої вигоди не отримує. Гіпотезу про те, що Путін садист і п’є людську кров, я не розділяю.

А от шкоди від активізації бойових дій вистачає. Бо на Заході Путіна шпиняють , наголошуючи на тому, що війна, в усій серйозності цього слова, триває. А оскільки війна триває, то Захід не може відмінити санкції. І заперечити тут Путіну нічого. Тому він і зацікавлений у встановленні режиму повної тиші — такого, як на кордоні Грузії та Абхазії і такого, як у Молдові з Придністров’ям.

Всі матеріали на сайті захищені
згідно законодавства України