Річниця боротьби за незалежність

11 років війни за незалежність

18 лютого 2014 року на Майдані Незалежності у Києві та в центрі Києва на Печерську розпочалися зіткнення, в яких бандити та беркути президента Януковича – проросійського ватажка в Україні – відкрили вогонь по українських патріотах, по демонстрантах, які захищали свободу України.

 Саме того дня, я думаю, почалася справді війна, почалося російське вторгнення, зрежисоване путіним для того, щоби знищити Україну повністю.

20 лютого 2014 року російська офіційна влада оголосила днем ​​початку операції повернення Криму, тобто захоплення Криму рф, і пам'ятна медаль відбита і там саме ця дата, 20 лютого. В Україні вже 3 дні вбивали людей за те, що вони виходили з українськими та європейськими прапорами на площу і все це робилося під управлінням Москви і, до речі, російським озброєнням із залученням російських спецслужб.

Три роки тому, 24 лютого 2022 року, думаю, що кожен пам'ятає це ранок, у нашій житті почалося повномасштабне вторгнення рф. І зараз, я думаю, всі ми розуміємо, що ця війна, ці одинадцять років, ці три роки унікальної захисту, унікальної боротьби, вони саме створили українську націю. І тепер українська нація настільки стійка, настільки сильна, що жодні зовнішньополітичні та внутрішньополітичні буревії не можуть збити українців, не можуть роз'єднати українців. І колись глузували, що ось тут "Моя хата скраю" – це гасло українців.

Одинадцять років війни і таких найважчих, наймасштабніших бойових дій у 21-му столітті показали, що насправді українці – це одна з найзгрупованіших і найорганізованіших націй у світі. Так, у нас у всіх є своє бачення волі. Саме це робить з кожного українця пасіонарну особистість, яка здатна на поступки. І між нами складно створити спільний протокол спілкування. Але там, коли нас єднають спільні цілі, спільна боротьба, ми бачимо, що ми змінюємо історію. Протягом усіх одиннадцяти років демонструємо всьому світу, що тут, у центрі Європи, це справжня нація і справжня нова держава, з якою рахуватися потрібно всім і поважати яку потрібно всім. Тож дякую зараз тим українцям, тим громадянам, які не можуть дивуватися цей стрім, бо вони захищають Україну. Саме ці люди, які тримають фронт, вони і створюють суб'єктність, створюють вплив, авторитет України у всьому світі і змушують усіх людей промовляти слово України, всіх чесних, аде

Для мене те, що відбувається останні роки, як і для всіх, - це найбільше переживання і подія у житті. І я багато спілкуюся з воїнами, багато чого чув, і для мене найбільша емоція, яку я бачив у житті – це ті люди, які першими, навіть без досвіду, без розуміння, що буде попереду, йшли в бій.

Ми нагадали репортаж Ірини Стороженко на каналі "Бутусів плюс", присвячений пам'яті першого Героя України з годин повномасштабного вторгнення. Буквально за дві години після того, як росіяни розпочали обстріл України, масований удар, о 6 ранку 24 лютого матрос Віталій Скакун зі своїм побратимом Олександром Ткачем вивезли за планом причіп зі вибухівкою на міст біля Генічеська на Арабатській Стрілці. Це один із тих об'єктів, один із тих мостів, по яких російська армія наступала на Україну. Всього за планом оборони було 13 мостів. Були автомобільний, залізничний міст, також були дамби та були шляхи, автошляхи через Перекоп. Тринадцять таких об'єктів за планом оборони України, починаючи з 2015 року, мали бути підірвані та знищені для того, щоб уникнути російського вторгнення з півдня, що завжди вважалося як основна стратегічна загроза Україні. І, на жаль, так сталося, що готувалися, проводили навчання щороку. Останнє навчання проводилось під керівництвом президента Зеленського.

12 лютого, буквально за 12 днів до початку війни, перевірка готовності до відбиття атаки на Чоногарі та в Криму, на фронті перед Кримом. На жаль, з цих тринадцяти споруд, які намагалися підривати 10 років, не була підірвана жодна, крім одного об'єкту. Це міст, на який вийшов Віталій Скакун. Раджу всім подивитись  репортаж Ірини Стороженко . І ці два хлопці вийшли на міст, і виявилось, що хоча вони підігнали той причіп, підривник електричний не спрацьовує. Запасного електричного підривника у бійців не було. Тоді нічого не було зрозуміло. Війна тільки почалася. Вони ще не бачили жодної російської колони. Вони тільки були під обстрілом, вони чули вибухи. Вони не знали, як буде далі, чи встоятиме Україна, якими силами піде враг, як далеко він зайде, що станеться. Вони нічого не знали і не могли знати. Але Віталій Скакун для себе ухвалив те рішення, яке разом з ним, навіть не знаючи ще тоді всіх деталей, ухвалили мільйони українців. Він вирішив зробити все для того, щоб зупинити врага, який міг прорватися через його рубіж усіма силами. І коли Віталій Скакун, 25-річний матрос 137-го батальйону морської піхоти, зрозумівши, що електричний підривник не працює, він узяв єдиний запасний підривник, механічний, і залишивши свого побратима, пішов один на той міст і підірвав заряд вибухівки. Віталій Скакун, на жаль, загинув на місці. Свідомо віддав життя за українську свободу, за український народ. І саме він за цей подвиг абсолютно справедливо нагороджений званням Героя України посмертно. З цього подвигу почалася велика війна. З перших ударів, перших жертв. І такий героїзм, який продемонстрував Віталій Скакун, такий героїзм був масовим на всьому фронті. Багато з цих подвигів ми не знаємо. Ми не можемо встановити деталі, але прикладів, коли українські воїни навіть у безнадійній обстановці билися до останньої, тисячі, не десятки, не сотні. Саме завдяки цьому Україна встояла і Україна встає. І ні в кого в світі, я думаю, немає сумніву, і немає сумніву, я думаю, навіть у наших ворогів, що зламати і знищити Україну не вдасться нікому. Тому що в Україні є народ, який готовий до захисту своєї свободи йти до кінця.

Я зробив багато інтерв'ю, спілкувався з людьми, але мало що мене так глибоко зачепило, як фрагмент інтерв'ю з піхотинцем, позивний Джокер. Це боєць-піхотинець, рядовий солдат піхоти 28-ї механізованої бригади у роті відомого українського вояка Івана Чупика, якого багато знають в інтернеті. Так от, у його роті був видатний воїн, позивний Джокер. І Іван якраз розповів про цього бійця. Я приїхав до нього, і вночі він повернувся з позиції, з виходу, де був кілька днів, прямо в бліндаж на нулі, де були наші передові позиції. І я зробив інтерв'ю з піхотинцем, який кілька днів просто виживав. Виживавши під вогнем, у багнюці, на холоді. І мене дуже вразили слова Віталія, Джокера:

 "Більшість людей, які прийшли як я, добровольцями, вже їх немає. Ті, хто прийшли в перші дні, в перші дні було тяжко, дуже тяжко. алій. Він каже, в мене автомат не стріляє, а ми на штурм їдемо. хотів у повітря стрільнути, а він не стріляє.

Розумієте, людина їде на штурм, який не знає, як автоматом користуватися. Тоді таких було сотні, тисячі, які не знали, як тримати автомат у руках, і їхали на штурми і спиняли ворога, розумієте?

Це просто та емоція, яку розповідав Віталій. Це просто було унікально, і я дійсно хочу сказати, що цей порив, масовий порив українців, котрі не бігли від ворога, а шукали ворога, це одне з найбільших ворожень і почуттів тих перших страшних днів війни. І це ніколи, ніколи не буде забуто. І це наша історія.

 Відповіді на запитання

Запитання до комбата 137 батальйону. Чи не можна було перевірити детонатори за тиждень до війни? Вже було все зрозуміло.

Ми не знаємо зараз, який був полядок дій, що як було, ведеться розслідування. Тож не знаю, чим воно завершиться. Я не думаю, що просто при діючій владі воно буде завершено і дійде до суду. Поки що немає жодних ознак. Слідчі ДБР збирають інформацію, ну і все. Хто це буде казати, хто як мав перевіряти, хто що робив на рівні командування. У мене є певна інформація від деяких командирів, командувачів на напрямі. Ми поступово готуватимемо матеріали, що було. У нас вони поступово виходять.

На каналі "Бутусів плюс" ви побачите нове відео Ірини Староженко. Це репортаж про перший день війни на Чонгарі. Бій на Чонгарі. Треба відмітити, що незважаючи на те, що, на жаль, Чонгар, мости, вони взагалі там не постраждали і російські колони на високої швидкості просто їхали вперед, проте кілька наших бійців вступили в бій. І навіть у цих безнадійних умовах, коли колона броні просто йшла на них, а вони мали кілька гранатометів і все. Більше не було жодного зброєння там. Ніяких ні протитанкових ракетних комплексів, ні пушки там не стріляли, ні ракети не стріляли. Ні авіація, нічого не було, жодних мінних загорож там не підірвалося, проте там були люди, які здійснили одні з перших пострілів у війні. І ви побачите це унікальне відео Ірини Страженко, яка провела велику роботу і знайшла одразу кількох людей, які були на Чонгарі. Хтось просто дивувався, був очевидцем цих подій, а хтось ухвалив рішення і ризикнув собою вступивши в бій із оккупантами. Отже, ми поступово викриваємо, встановлюємо ці фрагменти історії, які не повинні бути забуті.

До речі, треба зазначити, що це воїни Державної прикордонної служби. Першими вступили у бій у таких важких умовах.

Чому між Залужним та Сірським немає різниці?

Війна – це колективна історія. Це не якийсь один керівник керує, а керує Ставка Верховного головнокомандувача, яка прямо впливає на перебіг бойових дій, шляхом розподілу людей мобілізованих, шляхом розподілу озброєння, шляхом розподілу фінансів, всіх видів матеріальних ресурсів, яка затверджує порядок дій, який подають на ставку воєначальників і навіть має ну кількість кадрових призначень. Тому, звичайно, одна особа у нас в Україні не передбачена, щоб був один керівник, який має всі повноваження з ведення бойових дій у вигляді якогось генерала. Генерали, вони підлеглі, а є одна людина, якій підпорядковано все, і це Верховний головнокомандувач, його прізвище Володимир Зеленський, не Залужний і не Сірський. Тому, які вимоги ставити ставка, такі вимоги у міру розуміння ситуації намагаються виконати генерали. Вони діють у межах тих повноважень і тієї ответственности, яка їм определена. У всіх є при цьому слабкі, сильні сторони, але, звичайно, для солдата на землі, для багатьох командирів, хтось ці зміни бачить, і вони справді є, а хтось і не бачить.

Коли це закінчиться?

Друзі, я багато разів відповідаю на цей запитання і в ефірах, і на вулиці майже щодня. Тому можу вам сказати, що війна закінчиться, тільки коли враг буде припинений на фронті, тобто зазнає поразки, буде забезпечена організаційна та технологічна перевага на всій лінії фронту. І враг просто зупинити подальший наступ через те, що втрати значно перевищують його можливості їх відновлювати. І подальші прориви стануть неможливими. Я з повагою відношусь до всіх мирних ініціатив, сміливих, правильних. Це дуже добре і це потрібно робити. І ми вдячні всім країнам, які намагаються це зробити. Але факт залишається фактом – є реальність. А в реальності рф не має жодних зобов'язань щодо термінів завершення бойових дій. Продовжується наступ, масовані атаки і кожна людина зараз на фронті на рахунку. І люди в армії потрібні для того, щоб зупинити це навалу, яке продовжується і не зменшується активність, інтенсивність бойових дій. Наоборот, вона збільшується. Тож коли це буде? Ну, коли ми ухвалюватимемо системні організаційні рішення, коли будуть технологічні рішення, коли ресурси будуть розподілені правильно. І я сподіваюся, коли Сполучені Штати після цих непорозумінь і конфліктів все ж таки повернуться і збільшать масштаби підтримки, як військової, так і фінансової, до тих обсягів, які дозволять нам перемогти росію. Зокрема, на прес-конференції Верховний Головнокомандувач заявив, що Україна за три роки потратила 320 мільярдів доларів на оборону, 120 – власні кошти, 100 – від США та 100 – від Європейського Союзу. Це і фінанси на ведення бойових дій, і вартість озброєння. Отож, хочу сказати, що тільки за официальними даними рф, вона витрачає понад 40 відсотків, можливо, навіть до 50 відсотків свого загального бюджету, як центрального, так і регіонального, на війну. Тобто, за оцінками мінімальних витрат рф, за оцінками інституту SIPRI, які близькі до офіційних показників російського бюджету, росія витратила за 2024 рік 462 мільярди доларів. Підкреслю, це мінімальна розрахункова оцінка. Так от, за один рік росія фактично витратила в півтора рази більше, ніж Україна разом із союзниками витратила на війну за три. При тому, що Росія має у п'ять разів більше населення і значно більші природні ресурси, яка готувалась до війни багато років, у рази більше, ніж Україна. І зібрала величезні запаси озброєння, боєприпасів, які перевищували навіть усе що є у розпорядженні у всіх країн НАТО разом узятих. За деякими позиціями.

То що, коли закінчиться війна? Війна потребує інтелектуальних рішень, організаційних, управлінських рішень. Вона потребує великої кількості таких рішень, які мають бути спрямовані на якість, підвищення якості бойових дій, якості застосування, якості організації, планування, управління організацій. Як тільки ми почнемо переважати неприятеля в цих компонентах, до нас прийде успіх. Я з великою надією дивлюся на той експеримент і реформу, яку зараз започаткував Олександр Сірський, головний командувач ЗСУ зі створенням армійських корпусів. І з тим, що лінія фронту вся буде поділена між корпусами, у яких визначений постійний склад військ, які чітко мають свою зону відповідальності і за людей, і за виконання завдання, і за знищення врага. Я впевнений, що якщо будуть за цим рішенням правильні його реалізація, то це значно покращить ситуацію на фронті. І, звичайно, ми всі цьому маємо максимально сприяти. Корпуси – це якісно новий рівень організації армії та якості ведення бойових дій. Тому, якщо ми будемо ухвалювати рішення такого масштабу і їх реалізовувати, то ми зможемо перемогти у війні, росіяни будуть розгромлені, їхня армія буде знищена. Це абсолютно зараз вирішено технологічне завдання, яке залежить від наших управлінських рішень організації та від обсягів фінансування вчасного. Тому, якщо нам наші союзники фінансово нададуть допомогу, якщо ми зможемо збільшити в 3-4 рази фінансування наших сучасних підрозділів частин БПЛА, РЕБ, РЕР, то так ми можемо побудувати фронт дронів, фронт сенсорів, зможемо захистити свої сили і перетворювати будь-який російський наступ на будь-якій ділянці просто на м'я. Так, все це можливо, і про це зараз велика кількість українських воїв, професіоналів, командирів говорять з упевненістю. Тому я вам цю впевненість хочу передати. Наша армія абсолютно не відчуває себе якоюсь жертвою війни, зрадженою. Армія хоче, що виключно вимагає від влади адекватних, швидких рішень щодо обстановки. І наші воїни роблять все для того, щоб максимально знищувати врага і роблять це з кожним днем ​​все більш майстерно. Основний у нас недолік – це недолік ресурсів.

Чи є ймовірність припинення війни в цьому році?

Можуть бути різні ситуації. Буває все у житті. Бувають усілякі дива. Я, щиро кажучи, на даний момент передумов для припинення війни в цьому році не бачу. Чому? Тому що мені дуже подобаються впевнені заяви президента Трампа, який каже, я зараз завершу війну, зараз буде мир. Це дуже добре. Але жодних заяв ми не чули з боку рф. І путіна, який цю війну розв'язав. Тому ми бачимо, як одна сторона створює інформаційний фон для перемовин – це США. А інша сторона просто мовчки за цим спостерігає і продовжує наступ, продовжує нарощувати удари по Україні. Скільки це може тривати? Та це може й рік тривати, може й два. Ми ж не знаємо намірів путіна. путін уже, ми пам'ятаємо, обіцявши деяким президентам, що якщо зі мною зустрітися, подивитись у вічі, то я припиню війну, ми про все домовимось. Що це виявилося? Що путін використовує перемовини як просто прикриття для розгортання подальшої агресії та демонстрації слабкості сторони, яка приходить і намагається з ним домовитись про світ. Ось що робить путін. Можливо, щось зміниться. Можливо, Трамп зможе на цих перемовинах пригрозити путіну ескалацією та збільшення різкої американської участі у війні. Я цього не можу виключити. Тому що поки путін переважає нас у ресурсах у кілька разів, то, звичайно, говорити про те, що ми можемо при співвідношенні один до п'яти по витратах і по людях, скажімо, постійно тягнути цю війну і розгромити ворога швидко, не доводиться. Але якби Америка нам давала, скажімо, допомогу не в обсязі приблизно 30 миллиардів на рік, а якби Америка, якій військовий бюджет 760 миллиардов, могла б виділяти Україні на війну хоча б там 60-70 миллиардов, то ця війна завершилася б, я впевнений, тим, що ми б зупинили ворога. Я не кажу зараз про наступ, але я кажу, що наша оборона була б потужною. Тому що збільшення, кратне фінансування української армії, якщо і це абсолютно ресурси для цього і в США, і в країнах Заходу є, для них це важке завдання, але завдання, яке вони можуть вирішити, у них є для цього фінансування. Якби нам збільшити фінансування армії, насамперед високотехнологічних військ та піхоти, збільшити це у 3-4 рази, ситуація на фронті зміниться просто докорінно. Просто через гроші. Навіть мова не про озброєння. Просто ці гроші підуть на збереження життя піхотинців і на знищення росіян дронами та всіма видами високоточного озброєння. Ось який елементарний шлях, важель є у Трампа. Звичайно, він може його включити, ми не знаємо, і, звичайно, це може вплинути на путіна. Моє бачення - те, що робить путін при владі, те, що я бачу його історію вирішення конфліктів, росія зараз намагатиметься по максимуму, поки йдуть переговори, знищити український фронт і намагатися якомога далі просунутися. Те, що враг робить зараз, вони накопичують резерви і намагаються прорвати фронт усіма силами. Вони продовжують набір людей, штурмовиків, десятки тисяч гарматного м'яса та посилають їх уперед. Вони все роблять для того, щоби вирвати победу, для того, щоб розбити Україну.Тому я не виключаю, що насправді всі ці слова залишатимуться словами, як це вже було і раніше, і продовжуватиметься війна на невизначену годину. Поки що жодного у нас немає розриву зі США. Це чітко заявив президент Володимир Зеленський. 

Все, що стосується зовнішньої політики, Зеленський виклав абсолютно чітко та логічно, зрозуміло. Тому тут однозначно слід зазначити, що це була позитивна для України пресконференція в цілому. Україна всіма силами уникає будь-яких конфліктних ситуацій як із США, так і з президентом Трампом. І все робиться, це було заявлено президентом, щоб уникнути конфлікту. Тому я впевнений, що у нас будуть все ж таки продовжені ці союзницькі близькі відносини, і Америка посилитиме допомогу.

Якби Трамп спочатку ухвалив рішення про збільшення військової допомоги Україні до 100 млрд доларів на рік, то ось з таким аргументом путін вів би переговори значно швидше, і тоді були б гарантії. Поки що гарантія миру та безпеки України є лише одна. Українські воїни на фронті. Нічого іншого немає. Як і не існувало всі ці 11 років. 

Європа збереться з рішучістю та надає значну підтримку. Реакція США та росії.

Я тільки вітатиму. Якщо Європа зараз покаже приклад, то у європейських країнах, у Європейському Союзі також є ресурси. 100 мільярдів доларів на рік на війну нам може надати не тільки США, нам може надати прямо зараз Європейський Союз. Я відрахував бюджети наших підрозділів БПЛА, РЕБ, РЕР. Хочу сказати, за 5 мільярдів доларів можна всі ці 3 компоненти оснастити абсолютно сучасною технікою у досить короткі терміни, за кілька місяців. Розпочати масові поставки нового вооруження. Забезпечити війська дронами практично всіх типів. І забезпечити велике перевагу у дронах над врагом як організаційно, так і технологічно на всій лінії фронту. Оце вже буде фронт дронів, який російська армія не пройде. Тому що кожен крок там буде коштувати просто багатотисячних жертв. Тому все це може робити Європа.

Відбулися вибори у Німеччині і до влади прийшла коаліція друзів України. І ми очікуємо також, що лідерство на фоні лідерства українських воїв у світі, лідерство демонструють і інші країни. Тому сподіваюся, що Європейський Союз покаже не лише на словах, а й потужну підтримку в політичних деклараціях, ми дуже вдячні, шикарно просто Європа нас підтримує. Але якщо це буде приклад для США у фінансуванні, то це теж може призвести до перелому, зламу у війні. Це буде приклад для Трампа. І це буде прямо удар жебраків по путіну. 

Якби ми отримали в бюджет зараз 100 мільярдів доларів на розвиток армії, понад усіма планами, то 100 мільярдів доларів вони б дуже швидко закінчилися цією війною, можливо, до кінця цього року, можливо, на початку вже наступного. Тому що Україна просто отримала ресурси, які можна було б спрямувати на розвиток високотехнологічних систем озброєння, і це просто призвело до радикальної зміни на фронті. І це була б ціна світу. Ну, що вигідніше зараз для всього світу? Я думаю, що краще швидко виділити фінансування та підтримати українську армію, скоротити втрати, знищити окупантів і все. І примусити їх до миру. Це ефективний шлях.

Як нам, українцям, вплинути на владу, щоби проводилися реформи у війську?

  Очевидно, що в нас вплив лише один – громадська думка. Вона, в принципі, працює. Завдяки тому, що така є широка розголос, підтримка, в тому числі, моїх ефірів, моїх публікацій. Багато речей зроблено. Є і обліки планування вже застосування дронів централізованих, які контролюються керівництвом держави. Є і створення зараз, розгортання корпусної системи. Є розвиток БПЛА стрімкий.Заборонено зараз формування новостворених бригад. Це дозволяє людей спрямовувати вже в ті частини, де хоча б є якісь командні кадри, і зберігати людей, виконувати завдання. Тобто громадська думка в Україні працює. Проблема в тому, що тривала година займає створення цієї громадської думки. Тому що пишеш-пишеш, а потім вона тривалий час проходить. Але громадська думка – це також нормальний інструмент, а в рф такого інструменту немає взагалі. Тому вони більш організовані, більш централізовано діють, але вони менш гнучкі. І якби наша влада повірила в народ, у ті, що люди є насправді постійним джерелом руху, значно швидшим, ніж бюрократи в кабінетах, і влада повинна посилити зворотний зв'язок, бо ми всі в одній човні, і ми маємо разом туди пливти. І разом зміни організаційні, управлінські на війні – це наша спільна справа. Якби це сталося, повірте, ми б обігнали росію дуже швидко. Навіть незважаючи на їх перевагу в чисельності і в грішах.

Чи є результат після призначення на посаду Драпатого? Чи решісти видихнулися?

Рашити, ви маєте на увазі, чи вплинуло це зараз на ситуацію на фронті? Насправді повноваження Михайла Драпатого зараз не зовсім чітко визначені, оскільки у зв'язку з цією реформою корпусів, у зв'язку з політикою призначення командирів ОТУ та ТГР, посада командувача ОСУВ, вона зараз має такий невизначений статус. Тому я впевнений, що Михайло Драпатій, як людина талантлива, він вибудує логіку своїх дій у цій ситуації. Але зараз, у цій ситуації, зупинка російського наступу насправді дуже відносна. росіяни витратили величезні сили у грудні-січні. Зараз, зимою, у них менша кількість людей заганяється на контракт. Я думаю, що ніхто не хоче в них йти у м'ясний штурм у січневий мороз. Менше людей вони зараз заганяють штурмувати. Їх дуже швидко знищують. Тому вони зупинилися. Але я хочу вам сказати, що враг накопичив певні резерви і зараз знову вводитиме свіжі сили на Покровському напрямку, на напрямку Сіверська, на напрямку Торецька, Часового Яру, на напрямку Куп'янська. Тому ситуація дуже тяжка. Якщо фронт рухається, і, на жаль, на захід враг продовжує продавлювати наші окремі позиції, повзе вперед. Тому, якщо ми просто не втрачаємо деяку годину велику кількість населених пунктів, втрачаємо кілька населених пунктів, це не означає, що рашисти видихнулися. На жаль, я ще раз наголошую, що ворог наступає і володіє тактичною ініціативою майже по всьому фронту. Ну за винаятком деяких ділянок.

Чи є якась інформація по справах Червінського та арештованих генералів?

На даний момент такої інформації немає. Сьогодні там було чергове судове засідання з Харківської справи. За справою полковника Рюмшина, зараз можу сказати, що справа повністю фейкова, вигадана, сфальсифікована слідством. І ця кримінальна справа має бути для тих, хто такі звинувачення висунув. Те, що я побачивши у матеріалах - події злочину вигадано у папірці. А по справі Романа Червінського, ну що, вони її закинули, Роман сидить під домашнім арештом. Праворуч вигадана. Що там може бути? Зараз ми боролися за те, щоб Роман просто не сидів абсолютно ні за що в ув'язненні. Це просто абсурд. Нема події злочину. Тобто те звинувачення, яке висунуто, повністю спростоване у всіх деталях. Людина сидить, а правоохоронні органи імітують якісь слідчі дії.

Генштаби, військові навчальні заклади скорочують на 30-40%. Чи правильно, чи целесообразно.

Я відчував, що є значні скорочення всюди, у тілових адміністративних структурах. Ну у нас, дивіться, скорочення під час війни – це рішення головнокомандувача ЗСУ, Ставки Верховного Головнокомандувача. І все залежить від цілей та від виконання. Якщо це зроблено розумно, якщо мета цього – підготувати людей, поповнити війська, підготувати людей якісно, ​​не кидати їх на м'ясо, а підготувати їх до війни та застосовувати їх виключно з тими професійними навичками, які у них є – я це вітаю. Тому що якщо Генштаб скорочується, значить це демонстрація того, що мають бути скорочені всі. Але я хотів би подивитись на виконання. Тому що те, що я бачу зараз із формуванням корпусів, то на словах кажуть ми боремося за скорочення адміністративного апарату, а фактично його збільшують. Тому що на комплектування корпусів забирають людей зараз з діючих бригад, а оперативні командування, які треба було скорочувати в рамках цієї реформи, і командування родів військ – їх не чіпають. Створення корпусів згідно з логікою військового адміністрування – це зняття великої частини роботи та відповідальності з оперативних командувань і з командування родів військ. Це там треба скорочувати, а не брати все з бригад, у яких і так немає кадрів, а там постійно тягають, тягають, забирають, забирають з війни людей. Це абсурд. Тому у нас багато хороших ідей на словах. І основна проблема – виконання, реалізація. Ось це завжди викликає скандали та протести.

Що вам відомо про оборону Волновахи в кінці лютого-на початку березня 22-го року?

Відомо, на жаль, небагато. Деякі деталі я знаю, і деталі героїчні та сумні, на жаль. Волноваху нам не вдалося утримати, і наші воїни билися там відчайдушно, і там значні втрати. Ворог тоді мав усі сили, кидавши у бій величезну кількість боєприпасів, піхоти, техніки, атаки. Там було дуже важко. Я спілкувався з людьми, хто брав участь.

Стів Віткофф сказав, що за базу для перемовин може бути взято Стамбульську угоду. Це ж капітуляція, чи не так?

Я зараз не звертаю уваги на велику кількість таких образів та фраз, які застосовує нова американська адміністрація. Я розумію, що вони хочуть інформаційно понравитись путіну. Для того щоб просто на цій хвилі інформаційній посадити путіна за стіл перемовин. Тобто основне. Мені здається, що половина цих текстів, тез, які озвучує зараз американське керівництво, це абсолютно не може бути підставою для будь-яких домовленостей між Україною та росією. Але я просто хочу подивитись. Вони анонсують, створюють завищені очікування. От ми зустрінемося, ми швидко підпишемо. Такий, такий світ, такий.

США не підтримали, наприклад, резолюцію, яку підготувала Україна до третьої річниці вторгнення повномасштабного. І ця резолюція засуджує дії росії. Усі компліменти, які тільки може вчути російська пропаганда у Кремлі, американці роблять. Я хочу подивитись тепер, а що ж стане, коли вони, нарешті, сядуть за стіл победи. Бо я пам'ятаю, як у нас було в Україні 19-20 року. Що тільки не було на адресу путіна. Всеосяжне перемир'я, в очі подивимось. Все буде добре, кроки до світу швидко наростають, втрати скорочуються. Завтра буде мир, чудово, мир, світ, світ. Все чудово. Нам вішали байки три роки на вуха, а потім виявилося, що путін використовував цю годину просто для того, щоб хладнокровно збільшувати чисельність озброєння своєї армії і планувати вторгнення. Тому, так і тут, створено багато авансів, багато завищених очікувань, надій, сподівань. От я хочу, щоб президент Трамп показавши, а яку угоду він принесе насправді. Мені не важливо, що вони кажуть зараз. Я хочу, щоб вони показали завтра. Без України ця угода не працюватиме. Без Європи ця угода не працюватиме. Ми не залишимося самі. І я хочу подивитись, що американська адміністрація принесе у вигляді світу. І чи принесе взагалі. Бо цілком ймовірно може стати, що пройдуть переговори за зачиненими дверима, а потім виявиться, що нуль. Тож давайте зачекаємо. І ці інформаційні хвилі до ситуації, до реальних проблем в Україні – це проблеми в окопах зараз на фронті, які мають найбільший резонанс отримувати і в пріоритетному порядку вирішуватися.

 Чи буде розслідування щодо здачі Маріуполя?

Ну, здачі Маріуполя якраз не було. Була героїчна його оборона. Можливо, звичайно, потрібне розслідування щодо здачі півдня України. Тому що під час цієї здачі півдня Маріуполь фактично був оточений врагом на четвертий день війни. А восьмого дня блокада стала щільною. Це наслідок того, що російські колони практично безперешкодно проїхали просто до Маріуполя з тилу в тил захисників. І основний штурм саме йшов із цього напрямку, там, де жодна оборона не передбачалася.

 На випадок проведення перемовин про нас, але без нас, чи справді є план Б, який ми не хочемо обговорювати?

Я думаю, що це залежить тільки від того, що принесе Трамп. У нас є лише один план, це проти України. Це оборона від навали. В нас не може бути інших планів. Якщо нам хтось принесе світ, то ми його повинні вивчити. Ну і на тій базі, яку задекларував президент, це адекватний підхід, я з ним згоден. З погляду виключно зовнішньої політики. Тому подивимось і почуємо тоді, що скаже наша влада, яка буде знана в деталях, що вона оголошує. Безумовно, без схвалення народом України, українським парламентом жодні угоди неможливі. І я вдячний нашим друзям, партнерам у Європейському Союзі. Вдячний всім українцям, які зараз виходять на мітинги у Німеччині, у всьому світі виходять на мітинги на підтримку України. Це наша гарантія, такий громадський тиск і підтримка за кордоном. Оці всі мітинги зараз, громадська думка, все, що роблять всі українці та друзі України за кордоном. Це гарантія того, що без України нічого не вирішить жодне уряд. І це серйозне, дуже серйозне вплив.

Хочу звернутися до всіх українців, хто виходив на мітинги на підтримку України, будь ласка, а якщо є фотоматеріали, відео про проведення таких мітингів у різних країнах світу, будь ласка, надсилайте мені, можна на Фейсбук, можна на редакционний, на реквізити, на адресу в Ютубі. Ми все це зараз ставитимемо в стрічку новин. Для нас така консолідована підтримка масштабна, вона дуже і дуже важлива. І вона багато вирішує у сучасному світі.

Що ви скажете про стратегічну концентрацію наступу на Костянтинівку, Слав'янськ, Краматорськ? Як Україна реагуватиме на цей визов?

Так, звичайно, враг намагається захопити цю найбільшу агломерацію. Залишилось в Україні на Донбасі дві найбільші агломерації – це Слов'янсько-Краматорська та це Покровсько-Мирноградська. Безумовно, для ворога стратегічно важливо захопити обидва ці вузли. Слов'янсько-Краматорський узел – це фактично ворота на Слобожанщину, у центральну Україну та ворота на Донбас. Ключ. Той, хто контролює цей ключовий район, той і панує на Західному Донбасі. Тому, безумовно, оборона цих напрямків має стратегічне значення для України і це є максимально важливою історія.

 Що можете сказати щодо здачі Мелітополя? Чи було професійне командування, чи росія переважала силами та засобами?

Оборони у районі Мелітополя не було розгорнуто. Прямо напередодні вторгнення туди направили один дуже слабкий 9-й батальйон 59-ї бригади, чисельністю до 300 осіб загалом. І там була танкова рота окремого 12-го танкового батальйону, яка також просто з ходу туди прибула і не встигла організувати оборону. Тому оборони Мелітополя, на жаль, організовано фактично не сталося. Було кілька розрізнених бойових зіткнень, і фактично на другий день війни враг Мелітополь захопив. Тому, звичайно, це повний провал. Це просто неймовірно. 8 років всі говорили, що росія намагається створити коридор біля Криму. Потрібно захищати Крим, вихід із Криму, треба оборона. І ключові міста, які дозволяли контролювати, обороняти від стратегічного наступу росії, це, в першу чергу, переправи, що проходять із Криму на материк. І ці ключові міста, як Мелітополь, Токмак, Енергодар, все це просто подарували ворогу. І навіть подарували Нову Каховку першого дня, подарували Олешки, херсонські мости. І за це божевілля, яке принесло такі величезні втрати, такі величезні руйнування, таке, на жаль, стратегічне враження для України тяжке, за це безумовно мають бути відповідальні. Це на самому вершині. Я думаю, що таке розслідування, воно якщо буде, то, звичайно, не за діючої влади, а тільки за наступної. Тоді ми зможемо дізнатися правду.

 Де зараз Джокер?

В Італії на відпочинку, реабілітації. Там в інтерв'ю, воно справді дуже круте, він сказав, що у мене є мрія, щоб мені відірвало ногу, я не можу вже воювати як піхотинець, бо я просто перевтомлений і перевиснажень, але я можу воювати як оператор гранатомета, кулемета, оператор дрону, воювати з бійцями, зі своїми. Але я вже втомився стільки години безперервно, без відпочинку бути в піхоті. І мечтаю, щоб мені відірвало ногу. Уявіть собі, людина на війні два роки, і ми записуємо це інтерв'ю, і за тиждень після інтерв'ю Віталій потрапляє під мінометний обстріл, міна вибухає поруч із ним, і йому січе уламками ноги, обидві ноги. І представте собі, що сталося просто диво. Ноги зрешечені обломками, перебито кілька кісток, але ампутації ніякої не треба. Ноги є, вони потребують тривалої реабілітації, і Віталій ще бігати буде. Так що все стало набагато краще, ніж він собі загадавши. Так що він живий і відновлюється від тяжкого поранення.

Як захоплювали Запорізьку атомну станцію?

50 нацгвардійців, яким сказали, що підтримки не буде проти 500 орків на танках. Ну, звичайно, там жодної оборони на Енергодарі, на жаль, такої розгорнути просто не встигли. Враг дуже швидко туди зайшов, і, на жаль, це дуже сумна трагічна історія. Найбільша в Європі атомна станція, найважливіше місто так само, як і Токмак, як і Мелітополь. Енергодар, Токмак, Мелітополь – це фактично контроль півдня України. Це контроль, це той рубіж, який ніколи б не дозволив ворогу захопити цю атомну станцію. Але, на жаль, якихось військ, споруд оборонних, оборони не було розгорнуто. Ну, окремі наші підрозділи вступали в бій, відчайдушно, але перевага ворога була просто багаторазовою. Хочу сказати, що найважливіша історія, яку ми маємо, це ті, що, на жаль, на південному напрямку, до речі, за даними нашого Генерального штабу, які я отримав, і я про це говоритиму незабаром у своєму дослідженні, яке я напишу, коротку таку аналітику з уроків трьох років цієї дроно-піхотної війни. Ворог атакував, для наступу на цьому напрямку, зосередивши на 24 лютого 22 батальйонно-тактичні групи. Що ж протистояло з нашого боку? Був один батальйон морської піхоти у складі 250 осіб, з них частина військових, молоді люди, які навіть не мали ніякого важкого зброєння взагалі, і займали оборону, мали контролювати смугу, ці всі 13 мостів, дамб, все це мали підірвати. Тобто це умовна така була охорона. І три батальйони 59-ї бригади, яку туди перекинули, артилерія затрималася на полігонах, вона прибула за кілька днів після початку війни. Протитанковий підрозділ теж був у іншому місці. Підрозділ БПЛА був на Донбасі. Сама бригада не була розгорнута взагалі, і знаходилася у базовому складі. І оборони не було. Наші війська, ці три батальйони, були розірвані. Два батальйони залишилися там у Олешках, але фактично розгорнутися до бою так і не встигли. Вони вже зустрілися із ворожими танками біля полігону. І один батальйон послали на Мелітополь, але він там теж не встиг розгорнутися.

Тобто у нас фактично всі ці три батальйони 59-ї бригади були ще укомплектовані там менше 50%. Тобто, у нас було фактично 4 такі напівбатальйони піхоти, дуже умовні, на фронт 150 кілометрів. А враг мав 22 повністю укомплектовані батальйонно-тактичні групи. Ви собі уявіть, яка перевага. Тобто, перевага, якщо так рахувати, звести всі наші сили, ну окей, давайте так уже округлимо до двох БТГР, щоб порівняти з росіянами. Але які не були розгорнуті, на жаль. росіяни діяли компактно, вони були розгорнуті, лагоджені, а наші – ні. Вони знаходились у базовому таборі або охороняли окремі позиції малими силами. Оборони не було. І на цю оборону з перевагою приблизно в 12-15 разів, з абсолютним перевагою в техніці, абсолютним перевагою в авіації пішла російська армія. Чи можна щось утримати, коли при тому ніхто не підриває мости, крім одного українського героя Віталія Скакуна? Звісно, ​​неможливо. Дива не відбувається на війні. При співвідношенні 1-15 по людях і 1-30 з бойової техніки, артилерії та абсолютного панування ворога в повітрі, яка може бути оборона, якщо вона взагалі навіть і не розгорталася? Які зустрічні бої можливі? Оборона була фікцією, і це знали із самого початку. На це є офіційні підтвердження. Ці дані по розрахунку сил і засобів, які я вам зараз сказав, це не секрет. Це навіть у слідчих є. Тому все це – предмет розслідування. Я про це найближчим часом писатиму з посиланням на джерела конкретні, які будь-хто, хто має також доступ, зможе перевірити. Або отримати у вигляді запитів.

Хочу сказати, друзі, що насправді історія 24 лютого – це насамперед не історія зради. Це насамперед подвиг українського народу. Тому що в тих умовах, які український народ самомобілізувався на війну, в тих умовах, коли люди самі осаждали військомати, військові частини, вимагали озброєння, щоб першими вступити в бій, без спорядження, без одягу, без форми, без розвідки, без усього. Це героїзм масовий цього народу, подвиг, який просто немає прикладів у сучасній історії. Це надзвичайно. І ці дні, і 18 лютого, і 20 лютого 2014 року я ніколи в житті не забуду. Це ті дні, які змінили хід історії, які створили українську націю, які згуртували нас заради спільної боротьби і за наше спільне майбутнє. І в мене немає жодних сумнівів, що Україна переможе у важкій, кривавій боротьбі. Але вона переможе, вона відбудеться. І від нас залежить головне, щоби ми не передали цю війну нашим дітям, щоби ми не зробили наших дітей біженцями. Це зараз завдання для нашого покоління. І я ще раз хочу висловити слова глибокого поваги і благодарности кожному, хто того дня, побачивши те, що почалася така жорстока війна, почав думати про своє місце в строю, про те, що він може зробити для перемоги і почав діяти. Такої саморганізації, такого пориву, я не бачив це ніколи у житті, я це ніколи не забуду. Це те, що завжди буде збережено у пам'яті багатьох поколінь і після нас. Світла і вічна пам'ять українським героям, які відбили навалу і розгромили армію ворога, яка переважала у багато разів. Світла пам'ять і честь тим, хто всі ці роки бився за Україну, хто віддав життя, здоров'я. Честь тим, хто продовжує це робити зараз. 

Слава Україні!

Юрій Бутусов для  " Цензор.НЕТ "