Дика кар’єра: як Микола Рудьковський став латифундистом та рейдером

Один із найвідоміших плутяг України знову повернувся до рейдерства. Тепер він віджимає паї у простих селян на Київщині

За свої «подвиги» пан Микола мав би відсидіти чималий термін в українській в’язниці, але поки відсидів в еміратській та російській. Від нашої – бігає. В авантюризмі Рудьковському мало хто зможе дати фору. Приміром, досі достеменно невідомо, чи має він вищу освіту. Що не завадило йому працювати в Адміністрації президента Леоніда Кучми та міністром транспорту і зв’язку в уряді Віктора Януковича. Це не рахуючи трьох «ходок» до Верховної Ради та обрання мером Чернігова.

На початку «шалених» 1990-х Рудьковський належав до «нових облич». Українці від виборів до виборів голосують за «нові обличчя», а потім отримують по лобі граблям. Після закінчення школи у 1985 році сільський хлопака пішов шляхом сотень тисяч таких самих радянських селюків – до армії. Після служби в ракетних військах повернувся додому, спробував довчитися у Чернігівському педінституті, проте рідної місцини йому було вже замало і він чкурнув до Москви, а звідти у 1991 році – до Відня.

Австрійська сторінка його біографії – набір напівправди та відвертої брехні. За розповідями Рудьковського, він поїхав туристом до Югославії, через Альпи перейшов кордон і опинився в країні, як тоді казали, «загниваючого капіталізму». В Австрії перепробував купу професій – від двірника до офіціанта і, за легендою, заснував власну фірму. А також навчався у Віденському університеті на факультеті «торгівельна наука», але диплом не отримав. У 1994 році Рудьковський повертається в Україну, де позиціонує себе як людину з досвідом ведення бізнесу в Європі. Так людина без диплома та з сумнівним досвідом роботи в Австрії спочатку бере активну участь у виборчій кампанії Кучми, а потім потрапляє до його Адміністрації на посаду головного консультанта управління з питань економіки. Афера чистої води.

Звідти, як твердив Рудьковський, він пішов через незгоду з економічним курсом уряду Павла Лазаренка, який підтримував Кучма. Але за іншою, більш правдоподібною версією, пана Миколу з ближнього кола тодішнього президента випхав Дмитро Табачник. Ще один темний персонаж нашої історії, якого слизька доріжка привела до державної зради. У серпні 1996 року Рудьковський скоїв наїзд на 22-річного велосипедиста, який помер на місці події. За кілька днів справу закрили, але «австрійському реформатору» від Кучми довелося піти. Причому на досить «хлібну» заміну: очолював АТ «Держінвест України», був заступником голови правління АТ «Укргазпром», потім у НАК «Нафтогаз України» заступником гендиректором ДК «Торговий дім». У травні 1998 року за фактом згаданої ДТП проти Рудьковського порушили кримінальну справу, але він вийшов сухим із води.

Образа на те, що його «відтерли» від посад, привела нашого героя в опозицію до Кучми. У 1999 році він опинився серед соціалістів. З 2000-го року по 2002-й рік працював помічником консультантом покійної нині Валентини Семенюк (27 серпня 2014 року її тіло з вогнепальним пораненням знайшли в селі Чайки під Києвом, смерть могла бути спричинена як самогубством, так і вбивством). У 2000-му році Олександр Мороз оприлюднив компрометуючі Кучму «плівки Мельниченка», а Рудьковський, як згодом з’ясувало слідство, монтував запис на своєму комп’ютері. У цьому його у 2002 році звинувачував тодішній генпрокурор Святослав Піскун. Рудьковський усе спростовував. На той момент він уже сам був народним депутатом, мав недоторканість і працював у комітеті з питань паливно-енергетичного комплексу і ядерної безпеки.

Разом із соціалістами підтримав Помаранчевий майдан, часто на ньому виступав. У 2006 році знову був обраний нардепом від Соцпартії, а після того, як вона зрадила ідеали Майдану й пішла в коаліцію з «регіоналами», отримав посаду міністра транспорту і зв’язку в уряді Віктора Януковича.

Посаду займав протягом року, але відзначився купою скандалів. Тоді випливли докази про відсутність у нього вищої освіти, вказані в біографії дані про набуті дипломи – фейк. Єдиний диплом, який підтвердився, здобутий у Чернігівському педінституті, і то в цікавий спосіб. Він поновив навчання у березні 1996 року, а у червні вже отримав диплом учителя історії. Другий скандал – з’ясувалися факти підробки паспортних даних про час і місце прописки. У 1998 році він балотувався до Верховної Ради як самовисуванець на окрузі 208. Але виникла проблема – закон вимагає мінімум п’ятирічного постійного проживання кандидата в Україні. Рудьковський «через гори, через край» примандрував до Австрії у 1991 році, а повернувся у 1994-му вже в незалежну Україну. Проблема вирішилася подібно до дипломів про вищу освіту – у паспорті з’явився штамп про прописку у рідних місцях Рудьковського. Згодом експертиза МВС визнала цей штам проблемним.

Третій скандал - елітний відпочинок з елітною моделлю в Парижі. Загалом же у 2007 році йому інкримінували зловживання службовими обов’язками та присвоєння коштів в особливо великих розмірах. Рудьковського заарештували і привозили до суду в інвалідному візку. Це було задовго до Юлії Тимошенко в такому ж візку на Євромайдані та до Романа Насірова на ношах під картатою ковдрою. Так що пана Миколу можна назвати першопрохідцем у цьому акторському амплуа.

На суд відстоювати його приходили не тільки соціалісти, а й «регіонали» Нестор Шуфрич, Володимир Сівкович та інші особи, які згодом опиняться серед держзрадників. У тюрму Рудьковський тоді не сів. А у 2012 році знову став нардепом, цього разу від Партії регіонів. Відзначився голосуванням за «диктаторські закони 16 січня» та участю у рейдерстві. Найгучніша історія сталася у 2012 році, коли Рудьковського звинуватили у причетності до викрадення тодішнього голови «Нафтогазвидобування», а нині нардепа від «Слуги народу» Олега Семінського.

У лютому 2021-го Рудьковському вручили підозру в тому, що він був замовником викрадення Симінського, якого катували понад три роки, вибиваючи вигаданий борг у $200 млн. Тоді екс-міністр транспорту саме повернувся в Україну, відсидівши в росії. Про те, як він потрапив до російської в’язниці – окрема історія.

Після втечі «легітимного» у лютому 2014 року Рудьковський, який на той час очолював Соцпартію, навіть зареєстрував законопроект про імпічмент Януковича. А після збиття російськими терористами на Луганщині нашого військово-транспортного літака 14 червня 2014-го Рудьковський опинився на акції протесту під російським посольством у Києві. І не просто прийшов подивитися, а жбурнув камінь у бік посольства. Правда, мітингувальники все одно обізвали його «політичною шлюхою» та облили зеленкою.

Того ж 2014 року Рудьковский зникає з радарів. Його бачать на Лазуровому узбережжі Франції, але затримують в ОАЕ. У квітні 2018 року українського екс-міністра арештували за спробу потрапити в цю країну за підробленими іракським паспортом. Виявляється, він начебто мав намір видобувати нафту в іракському Курдистані, але щось пішло не так. Влада Еміратів потримала його в тюрмі до травня і відпустила. Де мандрував Рудьковський ще півроку, невідомо, проте у вересні 2018-го він приїздить до Москви.  Де його заарештовують і засуджують до двох років тюрми за «розкрадання майна посольства росії». Себто, за ту історію з кинутим каменем.

Повернувшись додому, Рудьковський отримує підозру у справі про викрадення Семінського. Влітку 2021-го його заарештували, проте Офіс генпрокурора дозволив йому поїхати на лікування до Відня. Але підозрюваний опинився в Монако.

З початком повномасштабного вторгнення він знову зник із радарів. Справу, по якій Рудьковський може отримати 12 років тюрми, передали до суду. Розгляд справи по суті мав розпочатися ще у березні 2024 року. Та як виявилося, Рудьковський – вояка. З його слів, пішов добровольцем із перших днів війни, згодом очолив загін Сил спеціальних операцій, а нині служить у загоні технічної розвідки. З’являється у військовій формі, хоча його служба така ж, як й отримання дипломів про вищу освіту. Його частіше бачать на шашликах у Конча-Заспі та на власній віллі у Франції. А буцімто служба у ЗСУ – це прикриття від судового процесу по справі про викрадення Семінського.

Рудьковський – один із найбільших латифундистів Чернігівщини. Вкрадені в Мінтрансі та зароблені рейдерством кошти вклав у фермерське господарство в рідній області. А останнім часом зайнявся рейдерством на Миронівщині Київської області. «Герой-доброволець» віджимає паї у простих селян. Про те, як він це робить, і чому відповідні органи не бачать діяльності рейдера – у наступній публікації.