Єгор Остапов: Конфіскація активів РФ – між справедливістю та глобальним прецедентом
Понад три роки повномасштабної агресії Росії проти України Західний світ живе в режимі економічної конфронтації з Москвою. Хоча перелік санкцій, застосованих проти РФ, вже є дуже довгим, а самі санкції - часом досить ефективними, жодна з обмежувальних мір не викликала таких гострих юридичних і фінансових дискусій, як питання про долю близько €260 мільярдів ($300 млрд) суверенних активів Центрального банку Росії (ЦБР), заморожених у західних юрисдикціях.
Ця сума є надзвичайно важливою картою у війні, оскільки, за оцінками фахівців, прямі збитки інфраструктурі та економіці України вже перевищили $580 мільярдів. На тлі безперервного фінансування російської воєнної машини, ідея використання коштів агресора для відбудови держави-жертви виглядає не лише справедливою, а й морально необхідною.
І Київ залишається рішучим у своїх вимогах. Почесний консул України в Монреалі, президент ГО "Україна-2050" Евген Чолій, прямо наголошує на цьому:
"Заморожені російські суверенні активи мають бути конфісковані тепер. Це єдиний спосіб притягнути Росію до відповідальності та забезпечити фінансування відновлення України."
Проте, рішення про конфіскацію — це набагато більше, ніж акт політичної справедливості. Це створення глобального юридичного та фінансового прецеденту, наслідки якого відчує кожен центральний банк і кожен великий інвестор у світі.
Дилема суверенного імунітету: два шляхи G7
Ключова перешкода на шляху до конфіскації російських грошей полягає в дотриманні принципу суверенного імунітету. Активи ЦБР залишаються власністю Російської Федерації. Їхнє пряме відчуження без рішення міжнародного суду порушує цей фундаментальний принцип, що викликає застереження у європейських юристів та фінансистів. Так, деякі фахівці вказують, що такий крок створює "серйозні юридичні проблеми".
Однак, міжнародне право не є статичним. Аналітики Європейського парламенту вказують на можливість застосування принципу "контрзаходів" (countermeasures). Згідно зі звичаєвим міжнародним правом, контрзаходи – це кроки, які в іншому випадку були б незаконними, але які застосовуються проти держави, яка порушила основоположні норми міжнародного права, з метою спонукати її припинити незаконну поведінку або виконати зобов'язання щодо компенсації.
Саме це поняття є ключовою юридичною лазівкою, яка може легітимізувати дії Заходу, перетворивши конфіскацію активів на примус Росії до репарацій.
Загалом же, шляхи країн Великої Сімки щодо операцій з російськими активами дещо розійшлись:
- Шлях Європейського Союзу (Прибутки): ЄС, де зберігається більшість активів (переважно у депозитарії Euroclear), обрав обережніший шлях. Європейська Комісія зосередилася на використанні надприбутків, отриманих від реінвестування заморожених активів, а не на конфіскації їхнього "тіла". Ці мільярди євро спрямовуються на військову допомогу та відбудову України. Цей механізм визнано юридично безпечнішим. Як неодноразово заявляла президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, агресор повинен платити.
- Шлях Сполучених Штатів (Конфіскація): США, де заморожена менша сума ($5-6 млрд), обрали прямий шлях. Конгрес 2024 року ухвалив Закон REPO (Про відновлення економічного процвітання та можливостей для українців), який дозволяє адміністрації конфіскувати та передати ці активи на користь України. Цей крок є прямим юридичним викликом, що створює прецедент для подальших, більш масштабних рішень. У вересні цього року двопартійна група сенаторів представила законопроєкт, який базується на Законі REPO та передбачає перепрофілювання заморожених російських суверенних активів, що зберігаються в Сполучених Штатах, для передачі Україні кожні 90 днів.
Загроза "дедоларизації" та симетрична відповідь
Найбільший фінансовий ризик, який стримує ЄС та ЄЦБ, пов'язаний не з Росією, а з її великими торговельними партнерами. Конфіскація сигналізує світові, що міжнародні резерви, номіновані у доларах чи євро та розміщені на Заході, можуть бути відчужені в односторонньому порядку.
Це може спровокувати такі великі економіки, як Китай, Індія та Саудівська Аравія, до прискорення "дедоларизації" — зменшення частки західних валют у своїх резервах на користь золота чи альтернативних фінансових інструментів. Якщо така тенденція набуде масового характеру, це підірве глобальний статус західних резервних валют і може дестабілізувати міжнародну фінансову архітектуру.
Аналітики Reuters зазначають, що саме потенційний відтік капіталу з єврозони після конфіскації є однією з головних причин обережності Європейського центрального банку загалом та Німеччини зокрема.
Водночас, Москва прямо погрожує симетричними заходами. Офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова прямо заявляла про "болючу відповідь" на будь-яку конфіскацію:
"Ми маємо значну кількість західних активів, і ми відповімо симетрично."
Симетрична відповідь може включати націоналізацію чи примусове відчуження активів європейських компаній, що досі працюють на російському ринку як це вже траплялося з активами Fortum та Uniper). Загалом, це ще один аргумент для виходу з Росії для європейських бізнесів…
Час рішень
Питання конфіскації російських активів — це класичний випадок, коли моральна необхідність має знайти міцне юридичне обґрунтування та політичну волю. Світова спільнота, зокрема країни G7, повинна створити надійну міжнародно-правову конструкцію, яка б чітко встановила: конфіскація є винятковим інструментом покарання за найтяжчий міжнародний злочин — агресію.
Тільки створивши такий колективний юридичний щит, Захід зможе справедливо використати кошти агресора для відбудови, мінімізувавши при цьому ризики для власної фінансової системи. Інакше, без рішучих дій, ці $300 мільярдів залишаться не лише символом несправедливості, але й "міною уповільненої дії" під фундаментом світової економіки.
Джерело: https://censor.net/ua/b3583837