Ольга Голубовська: Війна й інфекційні хвороби: що вже бачимо і до чого готуватися

Не буває соціальних криз в історії людства без активації інфекційних хвороб. Будь-які інфекційні хвороби — це хвороби соціальні. Саме тому в умовах війни ми закономірно починаємо бачити зміну епідемічної картини.

Насамперед збільшується кількість пацієнтів із так званими гемоконтактними інфекціями. Це, зокрема, вірусні гепатити — гепатит C і гепатит B. Зараз є велике питання щодо їхньої діагностики та реєстрації. Але те, що в клініці ми бачимо більше таких пацієнтів — це факт.

Друга важлива група — вірусні гепатити з фекально-оральним механізмом передачі, які поширюються як кишкові інфекції. Ми вже бачили масштабний спалах гепатиту A у Вінницькій області, і подібні епізоди періодично виникають у різних регіонах країни. Це теж наслідок складних соціальних умов, проблем із водою, санітарією, переміщенням людей.

Очевидно також, що буде зростати захворюваність на туберкульоз. До цього додається ще одна дуже серйозна проблема — антибіотикорезистентність, особливо серед військових, які часто отримують інтенсивну антибактеріальну терапію.

При цьому статистика, на жаль, майже завжди відстає від реальності. У нас немає жорстких критеріїв, за якими пацієнт потрапляє в офіційну статистику. Наприклад, людині діагностували гепатит С, але вона пішла лікуватися в інше місце або взагалі зникла з поля зору лікарів — і в офіційній статистиці її вже немає. А між тим поширення вірусних гепатитів — це прихований епідемічний процес, який відбувається по всьому світу.

На ситуацію дуже впливають і побутові умови. Цієї зими була одна проблема — холод. Коли в будинку тривалий час температура +2…+4 °C, захворіють навіть абсолютно здорові люди. Ми бачили багато важких бактеріальних пневмоній.

Влітку, швидше за все, будуть інші ризики. Коли через відключення електроенергії не працюють кондиціонери, холодильники, порушується температурний режим зберігання продуктів. Уже зараз у деяких магазинах холодильні установки працюють нестабільно.

Війна змінює і саму систему надання медичної допомоги. У будь-якій надзвичайній ситуації частина пацієнтів фактично втрачає доступ до медицини. Ми це вже бачили під час пандемії COVID-19, коли стаціонари були переповнені. Ніхто не порахував, скільки людей тоді загинуло просто через те, що не могли отримати необхідну допомогу або не могли потрапити до лікаря.

Зараз є ще одна складна тема — доступ до медичної допомоги для внутрішньо переміщених осіб. Часто вони стикаються зі стигматизацією або просто не мають можливості укласти декларацію із сімейним лікарем, тому відкладають звернення по медичну допомогу.

Водночас значна частина військових лікується у військових госпіталях, а до інфекційних стаціонарів вони потрапляють лише зі специфічними інфекціями. Але якщо кількість таких пацієнтів буде зростати, доведеться думати про нові моделі організації медичної допомоги, щоб правильно розподіляти ресурси між військовими та цивільними.

Ще одна проблема — ми знову поступово відходимо від профілактики. Основний акцент системи зараз зроблено на сімейних лікарях. Але вони перевантажені. На них величезний обсяг роботи, і вони фізично не можуть закривати 30–40% усієї медичної допомоги в країні.

Стаціонари скорочуються, кадровий голод відчувається скрізь. Багато хірургів працюють на фронті або в прифронтових регіонах. І все це відбувається в умовах війни.

Але треба думати і про те, що буде після її завершення. Повернеться величезна кількість людей, яким буде потрібна медична допомога — іноді дуже складна і тривала. І тоді нам, ймовірно, доведеться створювати нові моделі співпраці між військовою та цивільною медициною, щоб правильно розподіляти ресурси і не втрачати якість допомоги. 

Джерело: https://censor.net/ua/b3605783