Валерій КРАВЧЕНКО: міг би жити в любій країні світу, але вибрав Одесу

Валерій Кравченко — одеський бізнесмен, який зумів поєднати готельний та медичний бізнес під брендом „Mozart“. Його історія — це шлях від нафтової компанії до створення одного з найвідоміших готелів у центрі Одеси та багатопрофільної клініки естетичної медицини. У розмові з журналістами «Нації» він пояснює, чому вірить у майбутнє локального бізнесу, відверто розповідає про виклики реконструкції історичних будівель, про те, як „Dr. Mozart“ допомагає військовим, і навіть про несподіваний родинний зв’язок із голлівудською легендою Сільвестером Сталоне. В інтерв’ю — не лише про бізнес, а й про відповідальність, пам’ять і вибір залишатися в Одесі, попри всі труднощі.

Пане Валерію, ми починаємо нашу розмову з площі, яка відкриває панораму на один із найкрасивіших оперних театрів Європи, що є символом Одеси. І саме в архітектурному оточенні культурного центру міста знаходиться будівля 1870 року — пам’ятка архітектури з елементами класицизму, готельно-ресторанний комплекс «Моцарт». Розкажіть, як Ви причетні до його створення і звідки виникла ця ідея?

Я працював у великій нафтовій компанії й раніше до готельного бізнесу не мав жодного відношення. Для початку трохи історії. На місці нинішнього готелю «Моцарт» до революції був готель під назвою «Рено», але в 1920–1930 роках тут побудували комунальні квартири, а про готель нагадували лише історичні довідки. Відомо, що в «Рено» приходив сам Олександр Пушкін, щоб пограти в більярд та насолодитися стравами талановитого кухаря.

А тепер про сучасність… У нас свого часу був офіс у Лондоні, де є чудовий готель «Континенталь», яким я надихнувся. Тоді я вирішив побудувати щось подібне в Одесі, на Театральній площі. Оскільки на цьому місці був житловий двір, мені довелося викупити 28 квартир, аби зробити повну реконструкцію і побудувати готель, який отримав іншу, музичну назву — «Моцарт» через безпосередню близькість до Одеського національного академічного театру опери. Для цього я запросив архітектора з Франції, адже проєкти наших фахівців не зовсім відповідали запиту.

Щодо назви — цей бренд ми зареєстрували по всій Європі, відповідно тепер ніхто не має права так назвати готельний комплекс. До речі, готель урочисто відкривав Леонід Кучма у 2002 році. Згодом змінювалися часи й політичні ситуації, тому наразі я цим особливо не займаюся. Зараз готель перебуває в управлінні інших людей.

Вишуканий «Моцарт» має ресторан, конференц-зали, SPA-зону та сучасні умови проживання протягом року. А чи так само все добре з укриттям?

Зараз під укриття переобладнана зала у підвальному приміщенні, де раніше була сауна з басейном. Там облаштоване бомбосховище з усіма умовами та зручностями для відвідувачів і персоналу. До речі, у цьому місці дуже багато підземних тунелів, якими користувалися у XVIII–XIX століттях контрабандисти. Я спочатку сам про це не знав, поки ми на них не натрапили під час реконструкції. Ці тунелі йдуть під оперний театр, у порт, усюди. Саме так контрабандисти кіньми з повозками доставляли товар у кожен куточок міста.

Розкажіть про специфіку готельного бізнесу в Одесі. Адже, приміром, у Києві є велика проблема: ось такі дворики й скверики всі забудовуються. Як Вам вдалося зберегти це прекрасне місце від забудови?

Було важко, адже тут що тільки не намагалися будувати. Але ми протидіяли, адже це центральна площа Одеси. На цьому місці до війни був будинок, який повністю зруйнувала авіабомба. Згодом ця територія і стала Театральною площею. Тут, у декількох метрах, приміщення будинку, який перебуває під охороною ЮНЕСКО і який я реконструював повністю. До речі, до революції в ньому розташовувалася типографія дуже популярної тоді газети «Одеський листок».

Зауважу, що під час реконструкції вже теперішнього готелю «Моцарт» вікна, які виходять на площу, були повністю закладені й оздоблені іменами Героїв соціалістичної праці. Довелося переносити їх з фасаду на іншу стіну і, звісно, за кожен об’єкт платити. Тому було багато бажаючих тут щось будувати, але я якось відбився від цього.

Ви згадали про перенесену Вами пам’ятку Героям соціалістичної праці. А чи немає у Ваших планах зробити меморіал на кшталт табличок з іменами героїв сучасності — українських воїнів?

Дійсно, зараз вже набагато менше когось цікавлять Герої соціалістичної праці й Радянського Союзу, бо з’являються нові. Відповідно треба вже знімати одних і закарбовувати імена інших — Героїв України. Якщо буде проведено конкурс і ми його виграємо, то, звісно, я хочу і готовий втілити цей проєкт.

Про ресторанний комплекс із великим туристичним потенціалом зрозуміло. Але ж Ви не зупинилися і пішли в напрямок, який дарує здоров’я, естетику й красу. Так в Одесі з’явився Ваш ключовий актив, який асоціюється з брендом «Моцарт» — медичний центр «Dr. Mozart». Розкажіть детальніше про клініку, і чи є в ній щось спільне з вищезгаданим готелем?

Медцентр «Dr. Mozart» в Одесі — це багатопрофільний приватний заклад естетичної медицини, який працює вже понад 20 років. Він спеціалізується на пластичній хірургії, косметології, дерматології, гінекології, стоматології та реабілітації й є одним із перших центрів в Україні, що впровадив сучасні лазерні та ендоскопічні технології. Загалом ця клініка входить у трійку найкращих в Україні.

Не можемо не запитати про соціальну відповідальність бізнесу. Чи допомагає клініка „Dr. Mozart“ військовим в контексті надання обладнання чи медичних послуг?

Я і наша клініка допомагали організаціям, які пов’язані із ЗСУ. Закуповували медичне обладнання та матеріали, турнікети, прилади нічного бачення. Раніше ми допомагали дуже багато, а зараз, на жаль, допомога дещо скоротилася, бо менше стало роботи, а відповідно й прибутку.

У плані медичних послуг ми також допомагали військовим у напрямках, які стосуються обличчя і тіла. Приміром, був випадок: привезли молодого хлопця з ураженими очима та розбитим обличчям, зокрема носом і перегородками. Ми йому, звісно, допомогли — прооперували безкоштовно.

Для більш складних випадків, звісно, потрібна спеціалізована допомога, як-от у військовому госпіталі, де є велика реанімація. Там використовують європейські ноу-хау препарати, які дозволяють швидко зростатися кісткам.

А як Ви опинилися ще й у медичному бізнесі?

Випадково. У мене було приміщення на березі моря в Аркадії, з яким я не знав що робити. Віддав його в оренду медикам із пластичної хірургії. Вони працювали, аж поки власник клініки не збанкрутував. У нього були проблеми з органами влади та несплатою податків, і після банкрутства він покинув клініку. На той час там працювало близько 50 людей: хірурги, медсестри. Коли постало питання їх розпускати, персонал заявив про бажання працювати й далі. Тож мені довелося забрати цю клініку в управління. Для цього я взяв на роботу головного лікаря, який є фахівцем у даній сфері, і відтоді клініка продовжує працювати, але вже в центрі Одеси.

Ви досить активні в різних напрямках бізнесу. Ніколи не планували попрацювати в міській раді як депутат?

Мені це було не цікаво, бо шкода було свого часу. Я знаю всі скликання нашої ради і всіх мерів Одеси. На мою думку, їхня робота — не лише штани протирати, але й гроші заробляти. Як то кажуть: «Штани протирає, а пальці працюють». Зараз ситуація змінилася як по Одеському регіону, так і скрізь. Таке враження, що наші чиновники не планують далі жити в Україні.

Одеса завжди була містом із багатою історією еміграції та мала світове культурне коріння. Нам стало відомо, що Ви маєте родинний зв’язок із голлівудською зіркою Сільвестером Сталоне через його матір Жаклін, яка також мала одеське коріння. Розкажіть, яким чином вдалося з’ясувати цей факт?

Дійсно, Сільвестер Сталоне є моїм дальнім родичем. Моя бабуся і його мама — двоюрідні сестри. Жаклін ще зовсім маленькою покинула Одесу — її батьки емігрували до США. Так вийшло, що на прохання товариша мені потрібно було поселити в готель одну поважну даму. Коли ми познайомилися, я зрозумів, що жінка має на меті з’ясувати, де саме вона народилася. Жаклін одразу подалася до міського та обласного архіву, де, як виявилося, є всі документи по їхній родині. Так з’ясувалося, що я її племінник. Після цього мати голлівудського актора приїздила до мене в Одесу ще декілька разів. Постійно запрошувала мене переїхати до них в Америку, навіть якусь наречену мені там знайшла, але я обрав жити в Одесі.

На жаль, Жаклін уже немає з нами. Вона була відомим астрологом, складала гороскопи усім президентам Америки. Скажу, що Сільвестер став відомим тільки завдяки матері. Вона тоді товаришувала з президентом США Джорджем Бушем-старшим і взагалі була активною жінкою в усіх сферах. Оскільки її син був трохи дебоширом, Жаклін відправила його спочатку на навчання в Європу, потім повернула на навчання в Америку, де почала його скрізь просувати.

А з самим Сільвестером Сталоне у Вас такі ж дружні стосунки, як були і з Жаклін?

Немає в нас із Сільвестером близьких стосунків. Нещодавно він запрошував мене у Вашингтон, де зараз мешкає, щоб об’єднати велику родину, щоб були всі разом. Але я розумію, що мене вистачить на тиждень. Я не маю там жодного бізнесу, а відповідно мені немає чого там робити. Я зі свого боку запрошував його до нас в Одесу, зокрема на кінофестиваль, але в нього зовсім інше життя. По-перше, він хворіє, бо має проблеми з хребтом. Але при цьому, наскільки мені відомо, він і досі знімається в кіно. Загалом це вийшла неочікувана, але цікава сімейна історія.